1 вересня 1939 року
Нарештi, воно настало. Був я в цею день у Луцьку. Помiтів, Що Дуже батат людей збирать биля мегафонiв i уважно зi скупчення вслуховуваліся в рiзкi слова промовця. Чи не МАВ я годині пріслухатіся, то й Далi залагоджував cвої справи в містi, коли чую з ycix бокiв трівожнi вiдгукі: “Вiйна! Вiйна!”. Маю одного “обиватель”, хто воює i за що вiйна? А ВІН мені у вiдповiдь крiзь сльози оповiв: “Нiмцi напали на Польщу, бiда велика буде!”.
Чи не хотiлося вiріті i пiшов я до знайомі полякiв, якi малі paдio. Тут застав цiлу батьківщину в сльози. Переконайся, Що вiйна справдi розпочалася, попрощався i поспiшів до Романова, а6і оповiсті людям paдісну звicтку. Альо не я Першим оповiв про вiйну. Хто МАВ paдio, то Вже почув Цю новину, За вiйну знало все село. Українцi радiлі. Поляки плакали. І Чомусь пiдозрiло вдивляєсь в обличчя укра’iнцiв. Оголошена мобiлiзацiя, вівiшене оголошення про воєнній стан. Українських хлопцiв війни до вiйська мало, а натомність польсько молодь мобiлiзовано всю. Почалися знущання над нiмцямі i українцямі. Багато з них закатовано чи розстрiляно. З самого Першого дня вiйні Вигляд на УСПIХУ поляків БУВ Такий: “кивання Мотика до сонця!”
Важко. Що буде, ті буде, “а ти, Мацько, грай” … Хотiлі вiйні – нате вам вiйну!

17 верееня 1939 року
Це iсторичний день в жіттi Захiдної України, а, може, навіть i цiлої Укра’iні. Про 10 годінi ранку рознеслася по ceлі вістка, Що Радянський уряд покаравши Червоній Армії переступіті кордон i візволіті “єдінокровніх” братiв з-пiд польського опiкування, захістіті майно i життя українцiв i білорусiв. Ця вicтка подекуді вcix обрадувала, бо озлобленi осадники i вiйськовi нападали на села, палили, вбивали. Робілося Це пiд Вплив рiзних провокацiй мiсцевіх полякiв.

18 вересня 1939 року
Цiлій вечір i ранок слухай я paдio. Треба чекаті в найближче днями Червоної Армії. Молодь шікує трiумфальну 6раму. Bci о6′єдналіся, Як комунiсті, так i некомунiсті. Bciм цiкаво побачіті червоних 6iйцiв, почути з їхнix вуста про життя i до6ро6ут радянського селянина i робiтніка. Хтiлося Всім зажіті тім вiльнім i щасливим життям, Яке на пiдставi радiопередач i комунiстічної преси є в Радянському Союзi.

19 вересня 1939 року
Цiлу Нiч чатує молодь. Ранком зiбралася сила-силенна селян, Поляки-6iженцi i вiйськовi повертаються назад з Pівноro в свою Польщу. Hixто їх НЕ чiпає, бо Коженов перейнятій думкою про минуле i хочеться зажити весело, Заможне. Bci тiшіліся, Як дiти, Мовляв, 6удемо мати Свої Українські школи, землю, все перейшовши в руки українця. Доволi панування полякiв!
Аж нараз пріїжджає роверів посланець i оповiдає, Що недалеко Червона Армiя. Йде з Олики на Луцьк. Натовп зарухався, в шкірного очi загорiліся, Розвiдка, i нарештi зашумiло-загудiло Радянське залiзо. Танки, трактори, гармати … “Слава Сталiну, Ворошилову, Тімошенковi!”-Невпінно місяць з вуста селян.
У вiдповiдь чулося тiльки: “Ура! Доброго дня!”. Вiйсько їхалo важливіші, чинно. Велика, Як видно, дисциплiн у війську. Hixто НЕ смів балакаті з селянами, Жоден боєць не заходить до хати, навіть подарункiв НЕ хотiлі брати від селян, Мовляв, для чого мені? Така тактовна поведiнка червоноармiйцiв зроби на вcix велике Враження. Вiдлетiв сумнів, Переконайся, Що то Вже не ті комунiсті з 1919-1920 pоків, де практікуваліся крадiжкі i грабункі. Це Вже нове поколiння, де колішнi комунiсті взялися за виховання селян i робiтнікiв.
Щасливi вci. Один Радянський достойник тримай промова до народу. Казав, Що народ так щаслива заживо, Хiба ми в казцi Чулі, а авто буде мати Коженов. Одiж i харчi буде Маат Щоденно Такі, Як сам хоче.
Зiпсував yciм настрiй один червоноармiєць, Який, повернувшись до народу, голосно сказавши: “Орі, кричи, ще плакати 6удешь …” Кожен цi слова перекручував на Свiй манip, а загальна думка склалася та, Що
то, Мабуть, якійсь контрреволюціонер втесався Між чесним бійців.

Вересень 1940 року
Мене, Як i iнших священікiв, віклікано до району для зiзнання доходів. Я розумiв, Що зiзнання переведеться до зiзнання на пiдставi Даних. Hi. Пicля кiлькох рiзних, нiбі комедiйніх формалiстік, запита ли: скiлькі є віруючіх, якi доходи, покепкувалі над духовенством i Богом, а потiм пiдсунулі ранiше написаний протокол на 6500 карбованцiв доходу. Цей протокол маєш пiдпісаті: “Не Подобається, так но добавімо!” – Отримайте вiдповiдь. Досить того … Протокол я пiдпісав.
Визначена менi податку 3000, Такий податок БУВ Майже на вcix парафiях. Архієпіскопу Алексiю в Крем’янцi надіслали наказ платити 23000 рублiв. З цього Всього добачується, Що згiдно з їхньої констітуцiї церква нiбі має iснуваті, но тодi, коли вiруючi 6удуть платити Ti великi податків. Добре. Думаю, Що цею податок менi зберуть, но Як галі додавати стiлькі ж, то Що тодi робіті?
Hi, не страшний Сі6iр, бо там найкращi нашi люди, а земля сі6iрська просякнута Нашою укра’iнською кров’ю. Наш Сібiр у майбутнє, но НЕ Як каторга!

1 жовтня 1940 року
Сумно дивитись на Такий багатий наш край, но в Такий варварськи спосiб ніщеній. Наклали на селян великi грошовi та в натypi податків. Цi Податки треба вносіті терміном 2-3 днi. Доручілі наказ – зараз же вези хлiб до Олики чи Луцька. Був я в Омщi. Велика сила хлiба насіпана на станції пiд голім небом. Дощi заберуть людських працю. Треба здаваті i м ‘ясо. Отже, селяни складаються i купують в одного корову. Цю корову ведуть до Луцька, а там її пріймає жидок. За корову платять 30-40 крб., За такi грошi можна купити 2 лiтрі горiлкі. Мало того, зганяється до Луцька Багато худоби. Догляд нема. За тиждень худоба перетворюється на шкуру i костi. Скiлькі випадкiв Було, Що при вiдправленнi худоби потяга вон гінула від спеки, без води i їжi.
Хлi6, картопля i Городині при доброму господарському оцi жида-комiсара гінулі. Шкода смотреть на таку хамську господарку, котра Може допровадити цiлу державу до занепаду, а нарід до голоду.
У Луцьку, коли придивитися до життя людей, живуть не зло. Вістачає на життя платнi, а кож вci спекулюють. Село цiлком пiдупадає. Коли Далi буде такими темпами проводитись вся ця державна заготiвля – капут!
У вepecні 1940 року засуджено Багато заможних селян, якi не в Термін здавать державi збiжжя. Як смороду могли здааті в Термін, коли наказ ОТРИМАНО пiсля нього? Це Насправдi зроблено для того, щоб все майно забраті у багатшіх, а їх самих віслаті на каторгу в Сібiр.
Уряджується нiбі народний суд. Такий дикий суд 15 i 16 вересня вiдбувається i в Pомановi над Кузьмою Обушенком та iншими. Дивно, Що за система, Що за керiвнікі власти, Що за дікунство? 13 вересня Ксеня Каленик залишилась чоловiка i пiшла жити з учителем Євгеном Цовчаруком, на вiру з комсомолом.

15 жовтня 1940 року
М. Демчук паморочить дiтей Жовтневе революцiєю. Нарід перестрашеній від податкових тягарiв. Молодi невiсткі залішають cвоїx чоловiкiв i повертаються до домівок cвo’ix рiдніх батькiв. Господарi ділять нiбі маєток мiж Своїми дiтьмі, а6і менше платити. Дівуюся, Що вci цi комбiнацiї Будуть тiльки смiховіною в очах мiсцевіх заправив. Так ясно ж, Що податки, опiнiя i навіть цiлей життя знаходится в руках мicцевіх заправив. Якi відомостіi подаються мiсцевi комунiсті, так в районi i роблять.
У маї забрали в мене вci церковнi метрики i документи.
Biд 5 травня проваджу Bci метрики в зошит. Комунiсті Стислого дотрімуються тiльки громадянський aктів, все, Що пов ‘язане з церквою, вiдкідається.
У жовтнi розпочалася велика наганяння на громадян вcix Захiдно областей у справi колектівiзацiї господарств. Передовики Посилення Працюють за пiдтрімку колгоспі. Taкi дiячi, Як Бондарчуки, Степанюк, Боярчук – Це дiйсно болячки на українськім тілі. Віганяють вcix громадян на роботи на господарства вивезення громадян, до лiсу на заготiвлю дров для жідiв. Почалися Реєстрацiя молодi 1917-1919 pоків. У Луцьку закiнчують Будiвництво НЕ закiнченіх будiвель. Понаїхало 6агато кацапiв, жідiв i фурналiв-українцiв з радянщини. Дивно, Що харчовi продукти так розкуповуються. Купують все, Що бачать. Збоку дивлячися, то Здається, Що налетiла сарана, котра все хоче зніщіті.
У Луцьку шлюб квартир. А раз шлюб квартир, то Знову почінають вівозіті i віганяті з містa власнікiв будінкiв, щоб таким чином сicті в xaтi та но й заволодiті безплатно майном. Такого закону i насильства, Мабуть, не 6уло в жодних народу від початку світу!

17 квiтня 1941 року
Великий четвер – Пристрасть. Вiруючi Нашої парафiї масово прийшли до сповiдi i Святого причастя. Настрiй у парафiян спокiйній, погляд Важко, Bci задуманi. Мiсцевi комунара Протяг цiлого посту уряджувалі шапочцi забави, но сходилося до ціх забав мало людей. Cвідомa молоді не йшла, Лише звіхнутi крутилися по caдовi, мов покрученi. Господарi тiльки по недiлях з ‘являлися з кiньмі додому, бо по цiліх днями возячи колоди з лiсу.
У цею Великий четвер перед Великодня луцькi кати визначена суд над молом pоманівської парафiї. Важко у большевікiв довiдатіся, коли буде суд. Адвокати хоч i є, но смороду віступають НЕ оборонців, а Лише вішукують матерiалі для прокурора, абі сільнiше затоптаті пiдсудного.
Селяни доходить caмі, коли та розправа буде. Цiлу зиму точіліся розправі над українцямі, Вже по цьому селяни довiдуваліся, Що скоро pоманівськa i Хотинська молодь стані перед звiрячімі очима червоних катів.
Четвер. Пільнують в’язницю. Авта з-пiд в’язніцi везуть безлiч юних селян. Коло суду сила piдні пiдсудніх. Дехто з арештованіх пiзнає cвoїx батькiв, братiв, сестер, дiтей. Плач, крик. Розбiгаються. Швидко злазять з авто молодi люди i з руками, зав’язанімі за спиною, 6iжать до суду. Авто вiдiйшло. Коженов хоче побачітіся Зі Своїм сином чи чоловiком. Просячи мiлiцiю, а та невблаганна. Нарештi знайшовся один мiлiцiонер, котрий дозволить pіднi передаті хлiба i сала для пiдсудніх. Цiлій день чека, коли з суду повезуть хлопцiв. Вечiр, свiтло. Мiлiцiя розганяє вcix від суду. Розiйшліся. Залишилась на Нiч кiлька смiлівцiв. Опiвночі вихід пiдсуднi Швидко сiдалі на авта. Стiна рiдніх підіішла до авт i кричали, на скiлькі засудили? Вiдповiдi Не було. Деякi пiдсуднi пiднялі руки, щоб на пальцях показати, но дiсталі від міліції по руках. Засудили юних друзiв, а за що? За ті, Що нарід, церкву i милу Україну любили!
Так сідiлі молодi люди в суді, де ненасітна смерть, мов холодний подих, скрiзь носілася. Сідiлі repoї i слухали кепкування катів. Дивувалися Червоній кати на гарні молодцiв українських i скаженiлі, пiт брава на чолах, бо вiдчувалі, Що нiчого смороду НЕ варті в очах ціх вiдданіх юних сердець! Друзi! Вас засудили! Чи не сумуйте! Праця ваша не даремно, шлях, Який ви вiдкрілі, продовжать мiлiоні кращих сінiв i дочок! 1 ві будете на волi, сині волi! Слава вам, iдейнім мученикам! Ві Гордість i слава України!

22 червня 1941 року
Вночi булі вибухо в Луцьку. Рано, перед Службою Божою, Знову в Луцьку Почалися сільнi вибухо, з ‘явилися чорнi стовпи Діму. Hapiд не знаючи, чи радiті, чи, може, то маневри Совіцької армії, бо цімі днями велика сілa вiйська маршірує на Луцьк, 3 paдio i преси довiдатіся про Щось Дуже важко. Можна Щоденно вічітаті, віслухаті про рiзнi УСПIХУ в колгоспі, на заводах i фабриках. Що торкається полiтічніх справ, так коротенько пишеться про фронт i діпломатічнi УСПIХУ радянського Союзу. Думається мені, Що мyсіть Щось буті не6езпечне в Радянськiм Союзi, бо вся та вiйськова метушню вказує на Щось незрозумiле. Не видно oстаннім годиною пiдпiльнікiв, цiкаво вівiдаті.
За селi ходять потаємнi поголоскі, Що нiбі нiмцi збомбардувалі Луцьк та iншi мicтa. Шепочуть, Що є Вже в лiсi жідівськi втiкачi. Невже наступає година визволення українцiв з неволi божевiльніх 6езбожнікiв? Боже, Допоможи!

1943
Нiчого доброго для українського народу 1943 piк НЕ о6iцяє.
Через paдio нiмцi передаються, Що на цею piк тре6а буде вiдправіті до Рейху 500000 українських робiтнікiв. Нiмцi так загосподарюваліся на наших землях, Що збоку відається, нi6і українцiв тут зовсiм Немає, Про найлiпшi нашi землi – Катеринославщину i таврiя – смороду пишуть, Що це Кровні їхні землi, бо дере, Мовляв, Дуже давно Туди прийшли арiйцi … Це нaгaдyє про ті, Що писали поляки про Захiдно Україну – нiбі то їхня земля з давнix-давен … Так вихід, Що пріймеш cyciдa в хату, а сам потiм зi своєї хати ТIКА подалi!
3 духовенством нiмцi поводять брутально, Як більшовики, Школи взимку закрітi. Власне, якi школи? Повiдкрівалі чотірікласнi, де так все органiзувалі, Що шкiл нi6і й не iснує! 3 Нашою iнтелiгенцiєю чинячи так, Як з пастухами, Такий cо6i молоденький нiмчік прімушує старшого віком українського iнтелiгента чістіті Йому чоботи, ро6іті 6рудну роботу, а потім но й згорда дивиться! Вихід, Що тiльки нiмцi – люди, а Решта Народів “худо6а” чи фiзічна робоча сила?!
У зв ‘язку з таким становищем цiлій український нарід сильно зненавідiв нiмцiв. Більшовики ЦІМ корістуються i посілюють свою партизанку, цiлей Полісся вкрілося сiткою комунiстічної партизанки. Москва довозити парашутістiв i з6рою. Kомуністі почінають ро6іті рiзнi ві6рікі, на колiях пiдрівають потяга. Нiмцi враз з українською мiлiцiєю ро6лять облаву, но 6езрезультатнi Такі дії. Нарештi, нiмцi додумалися до того, Що вівозять з лiсiв цiлi Українські села!
Своєю грабiжніцькою полiтики нiмцi пiднялі проти себе все украlнське населення, тож треба чекаті повстання. Багато Свідомо полiцiянтiв та урядовцiв залішають мiсця працi i йдут додому або в пiдпiлля. На Центральнiй Україні наново пошіірюється комунiзм. Нiмцi, щоб Врятувати сітуацiю, утворили так звання Народної Армiю на чолi з генералом Власовим. Ця армiя складається з представникiв рiзних НАЦІОНАЛЬНИЙ, переважно вiйськовополоненіх, полiтічніх авантюрістiв i шкурніків, для них iнтересі народу байдужi, головнi iнтересі шкурнi, Ця армiя гарцює по Україні, ніщіть большевицька партизанку, ніщіть русский партизанку, грабує села i т.д.
Знову у нас пiд Вплив нiмецького ярма i арештiв української iнтелiгенцiї повстали клич: “До зброї!”
Oтже, зима, а а особливо Весна 1943 року вказують новий шлях для українського народу. Цей шлях – боротьба з yciiма поневолювачамі, а їx у нас багато: большевицька партіізанка, нiмцi, польськi банди, якi віступають представниками польського iмперiалiзму, служачи нiмцям i комуністам у справi ніщення українцiв.
Важка для нас буде ця 6оротьба, но бачу, Що чаша терпiння переповнілася. Поллється кров рiкамі … Щастить нам, Боже!

20 березня 1943 року
Луцька міська полiцiя розiйшлася по лiсах i таким чином постала українськa партизанка. Ця звiстка Швидко рознесслася по Волині, i де тiльки Була Українська мiлiцiя – в чи в районi – вci покинули службу i з рушниця в руках вірушілі в невідомому напрямки. У полiцiйнiй службi залишилась Лише тi, хто вважає, Що годину Відкрито віступаті проти німців галі не настав.

1 червня 1943 року
Нiмцi привезли з-за Бугу 6 тисяч полякiв i розташувалі їx в Луцьку i в Кiверцях. Перша дiяльнiсть польського карального відділу: Вночi в Кiверцях Було зроблено напад на цівiльне населення, багаті людей пострiлялі, арештувалі.Уcix спiйманіх українцiв допроваджено до заздалегiдь пріготованої ями i там розстрiляно. Замордувалі кож священика Bітовського з дружиною. Доктора Нiжанкiвського арештувалі, но НЕ розстрiлялі. Ця вісткa розiйшлася далеко, ще Бiльше загостріліся Стосунки полякiв з українцямі. Тепер i українцi взялися за польськi спосіб не Лише бити киями чи віганяті до Луцька, щораз частiше чути про спалена якоїсь колонiї i розстрiл кiлькох полякiв.
Чому слов’янськi народ не розумiють слова “Єдність”?

15 червня 1943 року
Вже мiсяць годині, Як горять Українські села. Нiмцi разом з поляками Раптен нападають на село, пекуче будинки i, який застрелив кількох українцiв тiкають, українська партизанка Як може, так намагається рятувати українських селян. Biд 12 червня по вcix селах проводитися часткового мобiлiзацiя до української партизанки. Беруть переважно молодь i українцiв-полонених. Kомуністів i злодіїв вiдстрiлюють. Бо злодiї пiд маркою партізанiв страшенно грабують села.
Нiмцi утворили по районах польсько-українську полiiцiю, котра зло поводиться з мicцевім населенням. Нiмцi кож дали Заклик, щоб полiцiя, Яка розбiглася по лiсах, повернулася на Своє становище, i їй все простять. Кiлька дурнів дiйсно зявилося до Луцька.

16 червня 1943 року
Українські партизани напали на полiцiю в Пiддубцях i вcix забрали з собою. Гарний будинок, в якому розмiщувався район, спалили. Коменданта полiції, секретаря i перекладача застрелили. Партизани пiшлі на Пiддубцi, щоб віручіті трьох Важливим провiднікiв, якi потрапілі пiд Арешт, а кож щоб забраті пачку з 20 душ полякiв, якi теж булі в поліції пiд ключем. Напад здiйснілі пiд маркою польської партизанки, но дорогою назад кiлька полiцiянтiв витекли i доповiлі нiмцям, Що все зроби укра’iнцi.

18 червня 1943 року
Партизани не дають нiмцям брати з лiсу Ні дерева, НІ колод. Людей i нiмецькi авта віганяються геть! На cьогодні зi вcix сiл нашого paйон визначена фiрманкі i людей, якi Будуть перевозіті з Пiдду6ець районнi уряди до Луцька. Фактично ж вcix погнали до лiсу по дрова. Щоб дати можливiсть заготувати i відвезтіI дрова, прілетiло два нiмецькi літакі: кидали бомби и строчили з кулеметiв. Таким чином німцi Як вкрали собi кiлька кубометрів дров. Але то крапля в мopi! Муся до пори до часу доставляті у Луцьк потяга дрова на опалення.

Цит. за: Данилюк В. Вiріті занадто боляче … Волинь: xpoнікa подiй 1939-1944 pоків. - Луцьк, 1995

Одного разу в телевізорі з’явився блідий як смерть Міністр Фінансів і заявив:
– Фінансова криза нас не торкнеться. Тому що. Я вам точно кажу.
Населення, яке знає толк в заявах офіційних осіб, виматюкався неголосно і вирушило закуповувати сіль, сірники і цукор.
На наступний день в телевізорі з’явився збентежений донезмоги Міністр Торгівлі і сказав:
– Запаси хліба і товарів першої необхідності дозволяють нам з гордістю стверджувати, що голод і товарний дефіцит нам не загрожує. Ось вам цифри.
– Ох! – Сказало населення і докупити ще борошно та крупи.
Міністр Сільського Господарства для переконливості станцював на трибуні і сказав радісно:
– Небачений урожай! Надії на експорт! Відроджуємося! Зокрема тріщать!
– По навіть як! – Жахнулися населення і побігло конвертувати заощадження в іноземну валюту.
– Ціни на нерухомість впадуть! Кожному студенту по пентхауз! У найближчому майбутньому! – Не скривившись випалив Міністр Будівництва.
– Та що ж таке, а? – Завив населення і побігло купувати гас, гасові лампи, дрова і вугілля.
– Сучасна армія на контрактній основі. Вже завтра. І гранати нової системи. У світі таких ще немає. – Солідно сказав Міністр Оборони. – Ну а чого нам? Грошей же – тьма тьмуща. Резерви, запаси і взагалі профіцит.
– Мама! … – Пискнуло населення і початок копати землянки.
– Все про-фі-ген-но! Ви розумієте?! О-ФИ-ГЕН-НО! – Вселяв Президент. – Ми вже сьогодні могли б побудувати комунізм. Єдине що нас зупиняє – нам всім стане нефіг робити. Тому можете спати спокійно! Стабільніше не буває! Пенсіонери купують ікру відрами!
Передбачаю якісний стрибок, ривок і стрибок. А кількісний – взагалі біг! Семимильними кроками до достатку і процвітання. Кариби стають ближчими. Від Потьомкіна загрожувати ми будемо світу. За сто тридцять центнерів троянд з кожної клумби. Надої будемо взагалі скорочувати.
Корови не можуть тягати вим’я. Населення обурене дешевизною.
Південна Америка проситься до складу нас на правах радгоспу. Ура!
– Та що ж ви там таке готуєте, звірі?! – Закричало населення і про всяк випадок переодяглися у все чисте.